Question

13. Чому бо- ротьба удільних князів на українських землях завершиласяпоразкою? Поясніть значення князівської верстви для збережен-ня державотворчих традицій.​

Answer 1

Ліквідація українських удільних князівств

За правління Вітовта (1392–1430 рр.) багатьох литовських князів, які мали уділи в Русі-Україні, було позбавлено володінь.

Самостійність удільних князівств непокоїла великого князя. Задля утвердження та зміцнення своєї влади він докладав зусиль, щоб ліквідувати найбільші князівства, урівняти князів із боярством.

Ліквідація удільних князівств для князівської верстви означала обмеження їхніх прав.

Проти такої політики об'єдналися вітебський князь Свидригайло Ольґердович, сіверський князь Дмитро-Корибут Ольґердович, київський князь Володимир Ольґердович і подільський князь Федір Коріатович.

Ці князі були проти підпорядкування своїх земель новій Польсько-Литовській державі.

Протистояння переросло у воєнний конфлікт, у якому удільні князі зазнали поразки.

Землі Дмитра-Корибута Вітовт передав князю Федору Любартовичу, в якого перед тим було відібрано його волинську вотчину.

Не зміг утримати уділ і Федір Коріатович, який володарював на Поділлі після смерті своїх трьох братів. Цього князя Вітовт позбавив уділу теж у 1393 р.  

Року 1394 р. він вигнав із Київської землі Володимра Ольґердовича й передав цей уділ його братові Скиргайлу.

Та володарював у Києві Скиргайло Ольґердович недовго: за літописним оповіданням, невдовзі його було отруєно. А в Києві утвердився князь Іван Ольгимунтович Гольшанський.

Answer 2

Боротьба удільних князів на українських землях завершилася поразкою з кількох основних причин:

1. Роздробленість: Удільна система передбачала поділ територій між князями на дрібні уділи. Це призвело до роздробленості українських земель на багато дрібних князівств, що не мали достатньої сили для відстоювання власної незалежності перед зовнішніми загрозами.

2. Внутрішні конфлікти: Князі вели постійні війни між собою за території та владу. Ці внутрішні конфлікти призвели до ослаблення та розпаду князівств, роблячи їх вразливими перед зовнішніми загрозами.

3. Зовнішні загрози: Українські землі потрапляли під вплив і загрози різних сусідніх держав, таких як Польща, Литва, Татарський Крим і інші. Ці держави намагалися підкорити українські території і забрати їх у князів, що додавало ускладнень боротьбі за незалежність.

4. Недостатні ресурси: Багато українських князів не мали достатньої кількості ресурсів, армій чи соціальної підтримки для ведення успішної боротьби проти зовнішніх ворогів.

Значення князівської верстви для збереження державотворчих традицій було важливим у становленні української державності та ідентичності:

1. Князі відіграли ключову роль у формуванні державних структур та територіальних одиниць. Вони були основними правителями, які сприяли утворенню державних інститутів, таких як князівські ради і суди.

2. Князі впливали на законодавство та адміністративну систему, що сприяло розвитку державотворчих традицій та правового порядку.

3. Князі були символами національної єдності та ідентичності. Їхні дії і рішення сприяли утвердженню української культури, мови та історії.

Однак, незважаючи на роль князів у становленні української державності, удільна система і роздробленість державних територій призвели до того, що Україна стала легкою мішенню для зовнішніх агресорів, і це призвело до тимчасової втрати незалежності та іншої долі для українських земель у різні періоди її історії.