Question

Написати твір за планом на тему Неповторність внутрішнього світу людини в оповіданні Гр. Тютюнника Дивак. Даю 15 балов ​

Answer 1

Ответ:

Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника "Дивак". Мені одразу здалося, що з'явився у мене новий друг — щирий, добрий.

Запам'ятались Олесеві очі: "чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ". Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. "Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах". Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.

Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: "Тут, на землі, не бити не можна".

Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких "диваків" світ став би жорстоким і холодним.

Объяснение:

Answer 2

Звісно, ось оповідання на тему "Неповторність внутрішнього світу людини в оповіданні Гр. Тютюнника 'Дивак'":

Початок.

Це було в той спекотний серпневий день, коли сонце пекло, наче кип'яча вода, і вулиці міста спіткали гірку спрагу. Місто пульсувало життям, а люди поспішали з одного справи на іншу, не помічаючи навколишнього світу.

Саме в цей день я побачив його. Він стояв на перехресті двох вулиць і дивився на місцеву фонтанну артелерію, яка вибивала водяні струмені у небо. Вигляд в нього був надзвичайний. Чоловік середніх років, одягнутий в потерту сорочку та заляпаний джинси, а його довга руса борода купалася у вітрі. В очах Дивака була якась неземна глибина, наче вони віддзеркалювали усе світове горе і щасливі миті разом. Та якби не його вигляд, то можна було б вважати його звичайним випившим бездомним, який стоїть та мариться біля фонтану.

Я підійшов до нього, і він відразу ж обернувся до мене. Його очі припинили переслідувати водні струмені і замерли на мені, які відразу відчув, що потрапив під їхній магнетичний вплив. Вони були як два глибокі колодязі з загадковою водою, яка могла розкрити всі таємниці світу.

• Хочеш знати, що це за місце? - запитав мене Дивак з таємничим посмішкою.

Я кивнув головою, не в змозі відірвати від нього свій погляд.

• Це місце, де люди забувають про справжні цінності, де вони перестають бачити красу в навколишньому світі, - продовжив він. - Але я, ось я, я називаю себе Диваком, і я бачу красу в кожній краплинці води, яку фонтан викидає у небо. Я вірю, що кожна людина унікальна, і в її серці живе світ, якого немає в жодному іншому.

Він розповів мені про своє життя, про те, як втратив все, що було важливим для нього, і як він став Диваком, який шукає красу в наймаленьших деталях. Він жив у своєму власному світі, де змагався з втратами та невдачами, і завжди вірив, що кожен момент має свою цінність.

По закінченню його оповідання, я подумав про те, як часто ми забуваємо ціну кожної хвилини і не помічаємо навколишнього дива. Дивак нагадав мені про внутрішню неповторність кожної людини і про те, що важливо залишати місце для краси в своєму серці.

Я залишив Дивака біля фонтану, але його слова і його незвичайний погляд залишилися зі мною назавжди. І тепер я намагаюся бачити красу в найпростіших речах і ніколи не забувати про неповторність внутрішнього світу кожної людини.

Кінець.